Украина vs Россия Плюс

...социальное моделирование

Рейтинг:   / 0
ПлохоОтлично 

Люди ідуть в "ДНР" через голод

«СК» продовжує рубрику «Очевидець», яку веде наш колега з Донбасу Костянтин Кузьменко (ім’я змінено задля безпеки автора).

Він розповідає про події на його Батьківщині, справжні настрої місцевих та обличчя бойовиків. Це такий собі погляд ізсередини, «жива» історія свідка АТО.

...Російських військових у Горлівці майже не видно. Пройшли містом колони важкої техніки – й зупинилися десь під містом, на околицях. Останнім часом бачили їх тільки під час поховання бойовиків, що були вбиті під Озерянівкою.

...Інтенсивні бої точаться біля Майорська, Бессарабки, Зайцевого, Озерянівки. Важка артилерія зараз працює і вдень, і вночі. Найгірше тим, хто на Бесарабці: «У нас тут пекло, – волають люди. – Заберіть нас хоч куди-небудь, бо нас просто вбивають…». Дісталося й Озерянівці – від села вже майже нічого не залишилося.

…У центрі міста – якась дивна видимість спокою. Працюють магазини, лікарні, органи соціального захисту. До цих «органів» – кілометрові черги: за півбуханцем благодійного хлібця стоять бабусі й дідусі, бо дають тільки за посвідченнями пенсіонерів. Ветеранам і дітям війни інколи дістається щось ще з якоїсь гуманітарної допомоги. Ще щось отримують багатодітні сім’ї. І все.

…Для пенсіонерів і багатодітних сімей у місті працює вісім їдалень. У їдальні 109-го профтехучилища годують до 400 людей. Дають один раз на день суп чи кашу, три скибочки хлібця та чай без цукру. Люди йдуть і їдять. Бо більш нічого.
…Ходять слухи, що у листопаді ніхто з тих, хто переоформив пенсії, грошей не отримає, якщо не зареєструється десь як вимушений переселенець. Люди чують таке – й плачуть: «Чи цього ми хотіли?»

…Соцвиплат – ніяких. Учителям дали одного разу допомогу у 3000 гривень, медикам чомусь усього по 300 гривень – і все, більш нічого.
…Медики працюють до першої години дня та й розходяться по домівках. Вони вже на грані вимирання, пишуть листи Захарову («прем’єр-міністр» самопроголошеної ДНР. – Ред.), але марно: їх ніхто не бачить.

...А ось ті, хто «працює» у ДНР – таки шикують! Вони отримують і зарплатню, і продуктові пайки з тих самих «гумконвоїв», та ще й годують їх на «робочих» місцях. І вони перед городянами хизуються: ось як у нас гарно! І городяни, що зголоднілі й у розпачі, зціпивши зуби, йдуть «записуватися» у ДНР…

…Комуністи не можуть вгамуватися, що не потрапили до ВР: вони збираються, радяться, їздять до Донецька та планують активно працювати «у новій державі», якщо стара їх так боляче кинула.

…Люди знову почали їхати із міста геть. Їдуть, перш за все, шукати роботу, бо інакше чекає голодна зима. Але виїхати можуть не всі.

…Там, у селі Озерянівка, проходить лінія вогню. Село, як у тому всім відомому фільмі, переходить з рук у руки, від чого мешканці вже не просто втомилися, вони вже починають божеволіти. Половину домівок розбито та спалено. Але людей тут ще багато.
В одному будинку весь час боїв живе сім’я: мати, батько й троє дітлахів, молодшому з яких дев’ять. Вони вже четвертий місяць як переселилися у підвал.

– У нас усе добре! Ось у городі шматочків ракет назбирали. На згадку! – чую у трубці усміхнений дівочий голосок. – А наш малий, як почує якийсь незрозумілий звук, падає на землю та повзе до дверей підвалу, він зараз взагалі від підвалу далеко не відходить. Батько вчора картоплю копав, а тут обстріл! Так він впав за сіно, що для корови наготували, тому й живий! У школу ми тут не ходимо, вона у селі не працює, а до міста мама не пускає… А так – у нас все добре: ми поки що живі та всі разом…

Костянтин Кузьменко, матеріал з газети "Слобідський край" №135 від 11.11.201