Украина vs Россия Плюс

...социальное моделирование

Рейтинг:   / 0
ПлохоОтлично 

Віталій Портников — деякі висловлювання

Стосується кожного

Потім прийде черга і до вас, шановні міністри, “регіонали”, попутники. Опинитеся там, де ті, кому копаєте яму! Не копайте собі могили. Зупиніться на краю провалля.

Це стосується кожного. Кожного, хто перебуває в перших лавах людей, які намагаються захистити країну від тих, хто її руйнував, і тих, хто цю країну руйнує. Сьогодні Віктор Янукович спокійно витер ноги об міністра економіки Петра Порошенка і першого віце-прем’єра Валерія Хорошковського. Завтра він витре ноги ще об когось зі своїх соратників чи якихось олігархів, які вважають себе недоторканними.

Журналісти, проти яких зараз бореться владна машина, не мають великих статків, не мають великого бізнесу, їх неможливо “розкуркулити”, щоб отримати гроші на подальше продовження перебування Віктора Януковича при владі. А от люди, об яких витирають ноги сьогодні, фактично готуючи суспільство до розправи над ними, – вони мають ці гроші, вони мають цей бізнес.

І вони повинні задуматися. Якщо вони й надалі сприятимуть становленню в Україні авторитарного режиму, диктатури, якщо й надалі сприятимуть перетворенню власних телевізійних каналів, таких, як великі холдинги, на знаряддя брехні, – то постраждають першими.

Вони повинні задуматися. Якщо вони й надалі сприятимуть становленню в Україні авторитарного режиму, то постраждають першими

Вони можуть позбутися всього, що накопичили в цій країні. Усього, що є для них дорогим: влади, майбутнього, свободи.

Приклад Михайла Ходорковського в Росії, який сприяв становленню тієї системи, яка колись там створювалася, а потім став її першою серйозною жертвою, має сказати їм – подумайте, ви на черзі!

Якщо вдасться знищити останні паростки свободи слова в Україні, далі буде не просто опозиція, не просто суспільство, – далі будете ви!

Потім не просіть нас, щоби ми вас жаліли і за вас боролися. Ми будемо, звісно. Але не заради вас, а заради держави.

Це просто. Спочатку витерли ноги об нас, коли знищували можливість ефіру для телеканалу ТВі, потім – об Юрія Луценка, потім – об Юлію Тимошенко. Тепер знищують останні можливості діалогу небайдужих людей і суспільства. А потім прийде й черга до вас, шановні віце-прем’єри, міністри, члени Партії регіонів, їхні попутники. Ви скоро опинитеся там, де знаходяться ті, кому копаєте яму! І ось це головний висновок того, що сьогодні відбувається.

Не копайте собі могили. Зупиніться на краю того провалля, де опинилися! Це мій вам щирий діагноз, щира порада, до якої ви, напевно, не здатні прислухатися. Але потім не просіть нас, щоби ми вас жаліли і за вас боролися, коли опинитеся у такому стані. Ми будемо, звісно. Тому що ми завжди боремось за тих, кого неправедно засуджують у цій країні. Але не заради вас, а заради держави.

Вільні люди

Януковичу не повезе. Ті, хто сьогодні намагаються поставити Україну на коліна, просто зникнуть, як піна на дощовій воді. І тоді вiльнi люди побачать, як у них багато союзників.

Останній великий мітинг путінських часів - мітинг на захист телеканалу НТВ - я запам'ятав дуже добре. Не тому, що на ньому зібралися десятки тисяч людей, а тому, що після нього вже не було ніяких мітингів - аж до недавнього спалаху протесту на Болотній площі. Виявилося, що досить законопатити всі вікна, щоб потім можна було без всяких особливих проблем покінчити з громадянським суспільством. І з опозицією. І з усіма, хто сьогодні сподівається «домовитись». У темряві завжди легше працювати тим, хто зневажає свободу.

Саме тому те, що в нашій країні так багато вільних людей, не може не радувати. Я не думаю, що нашу країну після задуманого владою знищення незалежних ЗМІ очікує доля Росії. Путіну просто повезло: його режим жирів на нафтодоларах і з кожною незаробленою копійкою посилювалася безвідповідальність суспільства. Януковичу не повезе: він вже довів країну до катастрофічного краху i залишилося не так вже багато часу, щоб цей факт став очевидним. Ті, хто сьогодні намагаються поставити Україну на коліна - але не роблять нічого для її розвитку - просто зникнуть, як піна на дощовій воді.

Не варто ображатися на тих, хто сьогодні впевнений у вигідності позиції «заробітчанина», а завтра раптом прозріє. Вільна людина має пам'ятати, що без неї цього прозріння не було б

І тоді вiльнi люди побачать, як у них багато союзників. Союзників серед тих, хто сидить вдома в упевненості, що все вирішиться само собою. Союзників серед тих, хто тиражує брехню влади на своїх телеканалах та інших ЗМІ в упевненості, що треба якось жити. Союзників серед тих, хто закликає до «балансу» - тобто до суміщення брехні і правди в одному флаконі - у впевненості, що в криміналізованій злиденній країні ті ж стандарти політики і чесності, що у Великобританії або Франції.

Навіть серед тих, хто сьогодні бреше і краде в чиновницьких кріслах, теж виявиться чимало союзників вільних людей. І багато хто з них - як і раніше - будуть займати керівні пости, адже вони цінні фахівці!

Не варто засмучуватися з цього приводу. Не варто ображатися на тих, хто сьогодні впевнений у вигідності позиції «заробітчанина» або колабораціоністa, а завтра раптом прозріє. Вільна людина має пам'ятати, що без неї цього прозріння не було б. Вона виходить на площу за себе - і за того, кому страшно або просто не потрібно. За того, кому не соромно. За ту мовчазну багатомільйонну більшість, якa довелa Україну до цугундеру.

І саме своєю волею вона дає цій більшості новий шанс.

Репортаж із петлею на шиї

Віктору Януковичу не позичати оригінальності: важелем його авторитаризму став Конституційний суд.

Авторитарні режими формуються з поміччю різних юридичних важелів. Десь підпалюють рейхстаг і під цим приводом розправляються з політичними супротивниками - так остаточно сформувався режим Адольфа Гітлера. Десь програють війну і на десятиліття оголошують надзвичайний стан - так посилювалася диктатура єгипетської армії аж до повалення Хосні Мубарака. Десь розганяють парламент - так із президента на монарха перетворився Олександр Лукашенко.

Віктору Януковичу не позичати оригінальності: важелем його авторитаризму став Конституційний суд - і цей же орган може стати могильником української державності як такої. Саме Конституційний суд було використано для легітимізації протизаконної більшості у парламенті - що дало можливість раз і назавжди відмовитися від діалогу та переговорів із політичними супротивниками.

Саме Конституційний суд суперечливим тлумаченням дозволив повернутися до старої редакції Конституції без парламентського схвалення, дозволивши Віктору Януковичу зосередити у своїх руках майже монархічні повноваження. Тепер Конституційний суд ухвалює нове рішення, фактично знищує парламентаризм і дає главі держави узаконене право на «бєспрєдєл».

Позбавити депутатів недоторканності - означає без зайвих турбот знайти підхід до кожного. Гасло передвиборчої кампанії Януковича – «почую кожного!» - стає як ніколи актуальним і конкретним. Президент справді може почути кожного свого критика - і відправити його у будь-яку з існуючих у країні колоній і в'язниць.

Так, гасло зняття недоторканності було улюбленою мантрою усіх українських популістів останнього десятиліття - але здійснення цієї мрії Віктора Ющенка і Юлії Тимошенко припало на час, коли владна вертикаль впевнено контролюється однією-єдиною особою - і ця особа не Ющенко і не Тимошенко. Бійтеся втілення ваших обіцянок вашими опонентами! Не обіцяйте того, що може погубити і вас, і вашу країну. І переконайтеся, як це виглядатиме на ділі. Зараз опозиціонера може захистити тільки лояльність - принаймні, особисто до монарха та його сім'ї. А сам монарх може більше нічого не боятися.

Позбавити депутатів недоторканності — означає без зайвих турбот знайти підхід до кожного

Конституційний суд ухвалив ще одне доленосне рішення - він відмовив депутатам у праві позбавляти колишнього главу держави звання президента навіть у випадку імпічменту. Це означає, що, коли приймуть відповідний законодавчий акт про гарантії колишнім президентам країни, будь-який із них може отримати довічний імунітет - навіть якщо його відправлять у відставку.

У цивілізованому світі саме ця можливість позбавлення президентських прерогатив у разі дострокового припинення повноважень щодо імпічменту служить потужним обмеженням для авторитарних тенденцій і зловживань з боку глави держави. Нерідко трапляються випадки, коли президент йде у відставку добровільно, лиш би не зіштовхуватися з процедурою імпічменту.

Але Янукович - і не тільки Янукович, але й його наступники - отримують можливість йти до кінця, нічого не лякаючись. Конституційний суд програмує український авторитаризм і накидає зашморг на шию української демократії, котра й без того задихається. Для того, щоб авторитарне правління стало неминучим і непереможним, залишилося зробити лише декілька простих рухів.

Ми і країна

Я пишу про цей фантастичний сценарій спеціально для тих, хто щиро вірить, що варто українським регіонам розійтися - і тут же настане спокій і процвітання.

В останні роки на День Незалежності стало модно розповідати про досягнення і нездійсненні надії. Про досягнення, як правило, розповідає нищівна наші надій влада. Про те, як не виправдалися наші мрії жити в цивілізованій європейській державі, яке думало б не про "олігарха" або просто бандита, а про свого громадянина - про це говоримо ми самі.

До цих різновекторних роздумів домішується ще й побоювання за цілісність країни. Надто вже по-різному ставляться до майбутнього України її регіони - є області, де більшість населення переконане в правильності європейського вибору, є території, що, здається, назавжди застрягли в радянському минулому, а є й ті, хто думає про Росію і її інтеграційні симулякри. Політики на цих різноголоссях успішно паразитують, збираючи суму для безбідного життя далеко від розкраденої країни, але зараз мова не про них. Мова про нас з вами.

Соціологічні опитування демонструють, як змінився рівень українського оптимізму щодо незалежності. Змінився в гірший бік, але інакше й бути не могло. У грудні 1991 року велика частина тих, хто голосував, і поняття не мала, що ж це таке - незалежна держава і навіщо воно потрібне. Багато хто був упевнений, що це всього лише етап у побудові якогось нового Союзу. Повірити, що багато століть імперія, яка визначала наше життя на цьому просторі, померла безповоротно, що ми були свідками її безславної агонії, міг не кожен - саме тому ще довгі роки після появи України на політичній карті багато її громадян сприймали себе як жителів СНД.

Але зараз ні про яке СНД ніхто, на щастя, і не згадує. Спроба Москви знову зібрати раніше окуповані більшовиками країни в новому утворенні на чолі з Російською Федерацією зазнала краху - а невдовзі ми станемо свідками краху і інших російських інтеграційних авантюр, в яких, на щастя, поки що не беремо участь. Так що тепер для жителів нашої країни Україна - це Україна. Ніякого оновленого Союзу, ніякого СНД. Вибір простий - Україна чи ... Росія. Давайте дивитися правді в очі. Велика частина тих, хто виступає проти нашої незалежності, сприймає свою країну просто як частину території іншої держави. Але скільки у нас таких людей

Ніякого оновленого Союзу, ніякого СНД. Вибір простий - Україна чи ... Росія.

Давайте дивитися правді в очі

Не так вже й мало - особливо на сході. Соціологія доводить, що проти української незалежності висловлюються 37 відсотків опитаних на півдні, 31 відсоток у Донбасі, 42 - на сході. Це, звичайно ж, чимало. І це дуже відрізняється від настроїв на заході, півночі та в центрі країни, де в доцільності існування української держави сумнівається куди менше людей - від 5 відсотків на заході до 28 в центрі.

Чи означає це, що східні регіони можуть при несприятливому розвитку подій відокремитися від України? Ні, це означає, що вони можуть стати ще однією гарячою точкою, потенційною територією для громадянської війни. На заході і в центрі країни стикатися нікому.

А от на сході більшість населення все ж тяжіє до державності, і можна сказати, що це не Україна розколота, це східні регіони всередині себе розколоті майже порівну на тих, хто хоче, щоб будівництво української держави тривало, і тих, хто його не сприймає. Причому серед противників незалежності теж можна знайти різні настрої. Є ті, хто хотів би бачити Україну в Євразійському союзі, ті, хто хотів би, щоб вона стала частиною Росії, і ті, кому вона просто не подобається - а що їм не подобається, вони і самі не знають.

Тепер уявімо собі, що регіони з настільки різноманітними настроями відпущені у вільне плавання - спокою там не буде ніколи, жоден доморощений диктатор не впорається з цим розмаїттям думок про майбутнє, перехідним в анархію. І, крім того, цьому диктатору доведеться мати справу з більшістю, що тяжіє до залишеної Україні.

Я пишу про цей фантастичний сценарій спеціально для тих, хто щиро вірить, що варто українським регіонам розійтися - і тут же настане спокій і процвітання, для одних і для інших. Так, ми дуже різні - але от тільки якщо розійдемося, спокою вже не буде ніколи і ні для кого. Як би це не парадоксально звучало, але українська держава - це гарант миру і спокою й для тих, хто хоче його процвітання і успіху, і для тих, хто не прагне бачити його на географічній карті.

Саме тому Україна - наш спільний дім. Саме тому ми з вами можемо або всі разом вибудувати цей будинок сучасним і привабливим, або всі разом загинути під його руїнами. Це і є виклик двох десятиліть українській незалежності, який доведеться прийняти кожному - у Львові та Донецьку, в Ужгороді та Луганську, в Чернівцях та Миколаєві. Іншої дороги все одно немає.